Вертеп «У світлі Різдва»

Чи потрібен український театр за кордоном?

На часі чи не дуже? А може треба більш серйозними речами займатися? Приземленими?

У 2013 році, коли ми разом із моєю неймовірною Nataliia Pavliuk відкривали театральну студію при Чернівецький музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської, я й гадки не мала, що за 10 років мені доведеться відкривати театральну студію у Мілані.

Цього разу - з не менш неймовірною Zhanna Chernega

Наш Перший український театр в Мілані, в Італії

Лише вдумайтесь, що навіть ще 5 років тому, в Мілані, у великому мегаполісі, де мешкають тисячі українців, годі було знайти місце, де б українські діти, молодь чи дорослі могли б розвивати свої таланти, займатись творчістю, дізнаватися про глибину української мови та культури. Це ніша частково була лише на плечах Українська громада Св Свящ Йосафата міста Мілан/Comunita Ucraina a Milano, за що величезна подяка.

Тішить, що за останні роки заснували нові школи (Українська суботня школа ім. Соломії Крушельницької Marika Zabiyaka), центри, осередки, інші культурні проєкти.

З-поміж них - наш Центр культури та розвитку "РоДоСи" Мілан асоціації Support UA children APS 

Де в нас можна навчатися вокалу, хореографії, грі на музичних інструментах, образотворчому мистецтву, різним технікам розпису, вивченням мов, навіть грі у шахи… і просто прийти з ідеєю і сказати: я хочу це зробити!

Я от мені, як людині театру, завжди бракувало саме театру. Бо саме через його інструменти можна достукатись найшвидше і найглибше до людського серця. Я так вважаю. І говорити про важливі речі «найгучніше» вдається мовою театру.

І от минулого року в жовтні, завдяки моїй родині й Rusciuc Maik, що дав мені «зелене світло», ми таки з Жанною створили театральний колектив.

Виявилося, що в Мілані навіть є професійні українські актори, виявилось, що людям цікавий театр і їм це потрібно.

Тож ми вирішили розпочати з чогось важливого, символічного і світлого - різдвяного вертепу з проєкцією на сьогодення.

До нас доєдналися і підтримали чудові й талановиті українці й не тільки… 

Актриса з режисерським, педагогічним талантом, без якої я б не впоралась, Дарья Лебедева, вокалістка і музикантка, диригентка і хормейстерка, знавець і берегиня українського фольклору Kateryna Dorosh, неймовірна активістка, патріотка і справжня українка Ruslana Tkach, яка навчалась акторській майстерності тут, у Мілані, і познайомила нас з унікальним людьми.

А ще напрочуд красиві, творчі, талановиті і працелюбні українки з чудесним вокалом - Ann Sokolova, @Ірина Дронюк, Дарія Молоткова Daria Dar

Ідейна і активна Anna Dyshleva 

Цікавий, харизматичний і відповідальний @Олександр Авсейцев.

Італійський педагог, який вже трохи став українцем і успішно опановує нашу мову -

Marco Morana.

Nataliya Nonyak, Tanya Bandelyuk - талановиті українські жінки, які доводять, що розвиватись і здобувати освіту в Італії можна в будь-якому віці, навіть будучи заробітчанками.

А ще, як завжди, нашу сміливу ідею підтримала - мегаталановита вокалістка, музикантка, педагог, актриса…

Hanna Vasiutkevych, яку, до речі, віднедавна вже можна побачити у музичних виставах професійних італійських театрів. Вони разом з теж дуже талановитою донькою Златою і вокальним ансамблем «Cantiamo insieme” стали яскравим доповненням нашої вистави.

І от 13 січня в нас відбулась премʼєра.

 «У світлі Різдва» (дякую за назву Oksana Pervova-Roshka)

Вертеп, у якому можна легко впізнати не лише традиційних персонажів, але й сучасних прототипів Пастухів, Мудреців, Ірода з нечистими, Ангелів та Святу Родину.

І все дійство нам вдалося зодягнути у красиві давні й сучасні українські колядки, італійські та англійські різдвяні пісні під чарівний супровід бандури Катерини Дорош.

Головним символом нашої вистави був образ Святої родини у жовто-блакитним стягах, розпис створила чудова Susanna Mikla (завжди відкрита для наших ідей і втілює їх ще краще, ніж ми плануємо).

Попри усі обставини, труднощі, як то буває під час постановочного періоду, і навіть сюрприз долі , ми це зробили.

Ми змогли зробити актуальну виставу, яка знайшла відгуки у серцях глядачів і нас самих, викликала різні емоції, ми змогли «перенестися» у трохи у інший світ і змогли досягнути найголовнішого - поговорити про те, що болить, вкотре наголосити, що ми - не самі, що разом ми мусимо перемогти.

А, іще ми змогли трохи зібрати грошей, щоб зігріти наших воїнів (вже відправили 360 пар зігріваючих устілок).

І повернемось до тих питань напочатку.

Про потрібність українського театру та подібних проєктів за кордоном.

У той час, коли українські громади за кордоном та поодинокі митці самотужки тримають цей культурний фронт, країна-агресор десятиліттями виділяє чималі кошти на культурні, освітні, громадські проєкти. І, на жаль, результати помітні, в Італії, зокрема.

Проте завдяки небайдужим ентузіастам-українцям, час від часу бачимо, як майорить наш прапор перемоги.

Кожна битва, де сили зовсім нерівні, дається непросто. Та крім нас, цього ніхто не зробить.

Культурні війни часто йдуть поруч з інформаційними і я неймовірно щаслива була побачити на виставі Майя Гуменна (одна з найкрутіших представників ЗМІ з рідних Чернівців). Знаю, що ти теж тут, аби стояти незламно у цій війні.

Прямуємо до перемоги. Ми - не самі!